Наш Стіл пам’яті ми встановили 23 серпня, під час зустрічі української громади в Ніцці. Він залишався порожнім — для тих, хто вже ніколи не повернеться додому.
До нього підходили люди. Залишали фотографії, вписували імена полеглих захисників. Писали й діти — це видно по дитячому почерку…
За цими іменами — дуже різні люди. Професійні військові, які присвятили життя захисту України. І ті, хто ще вчора був учителем, спортсменом, музикантом, митцем, підприємцем, а з початком війни став до зброї.
У кожного було своє життя, родина, плани й мрії. Усіх їх об’єднало одне — вони захищали Україну.
Їхні імена мають залишатися з нами.
Сьогодні за вечерею можна символічно залишити одне місце вільним. Запалити свічку. Розповісти дітям про когось, хто пішов захищати Україну і не повернувся до свого столу.
У кожного міста, кожного села, у багатьох українських родин є такі імена. За кожним — чиєсь життя і люди, які пам’ятають та сумують.
Пам’ятаймо їх. Називаймо їхні імена. І передаваймо цю пам’ять далі.
