Інтерв’ю Пола Палмера, британця, що живе на Півдні Франції і прагне допомагати українській армії. Він уже віддав свою автівку ЗСУ (сам доправив її до України) і закликає інших наслідувати його приклад.
Пол, ми знаємо, що ви шукаєте автівки для Збройних Сил України і вже кілька разів особисто приганяли машини до України. З чого все почалося?
Усе почалося 2022 року, коли я спілкувався з друзями з Латвії. Вони розповідали, що тамтешня благодійна організація щотижня відправляла автомобілі/позашляховики з Риги в Україну. Потім я дізнався, що такі ж рейси роблять і з Великої Британії, тож разом із кількома друзями ми зголосилися допомогти та пригнали кілька машин із Брістоля (Велика Британія) до України.
Потім ви вирішили пожертвувати українській армії власний автомобіль. Що вас надихнуло?
Я робив ремонт у своєму домі і в той період автомобіль мені був потрібен. Це була дуже надійна машина, ідеальна для перевезення великих речей. Згодом я купив нову машину, і переді мною постало питання, що робити зі старою. Це був автомобіль із правим кермом, які у Франції зазвичай продаються довше і складніше. Тож я вирішив передати його в благодійну організацію Cars4Ukraine, яку мені порекомендували. Як і з нашим першим волонтерським завданням — пригнати авто з Великої Британії в Україну — це, на мою думку, був простіший спосіб допомогти. Тут не йшлося про великі грошові пожертви, де незрозуміло, як саме використають кошти. Тут ішлося про реальне, практичне рішення, адже автомобіль міг суттєво допомогти армії в логістиці.
Щоб автомобіль не їхав порожнім, ви звернулися до асоціації AFUCA, і наші волонтери та партнери змогли передати гуманітарну допомогу — зокрема й медичні товари для України. Дякуємо, що так допомогли нам! Розкажіть, як пройшла поїздка до Львова? Чи були лояльними прикордонники?
Справді, я зробив невелике дослідження і знайшов AFUCA у Ніцці. Ми заповнили автомобіль під зав’язку медичними та практичними речами, включно з кількома супутниковими антенами.
Уся подорож тривала близько 19 годин. Ми виїхали з Ніцци, доїхали до півдня Кракова, заночували, а вранці поїхали на кордон, а потім — до Львова. Хтось порадив нам новий пункт пропуску, де оформлюють лише легкові авто та фургони, — і це було неймовірно: лише 40 хвилин на перетин кордону! Українські прикордонники були дуже привітними, допомагали нам і дякували за підтримку. Для волонтерів така вдячність справді має велике значення.
По дорозі до Львова ми зупинилися у відділенні Нової пошти, щоб відправити гуманітарну допомогу. Ми були вражені, наскільки все організовано й ефективно: вантаж одразу поставили на палету, і вже через два дні все прибуло за призначенням!
Що відбувається з автомобілем після його прибуття до Львова? Кому ви його передаєте і як його готують до фронту?
Я передав свій автомобіль Cars4Ukraine у заздалегідь погодженому місці у Львові. З міркувань безпеки такі локації не розголошуються і не мають жодних зовнішніх ознак. Того ж дня приїхала ще одна машина з Великої Британії, а напередодні — кілька з Нідерландів.
Там працює команда механіків, які переобладнують машини: знімають внутрішні панелі дверей та встановлюють замість них товсті металеві щити (щоб захистити водія й пасажирів), додають броню на капот та інші частини. Потім автомобілі фарбують у хакі та наносять військові позначки, після чого передають за запитами командування.
У червні 2025 року ви доставили до України ще один автомобіль — цього разу це була автівка вашого друга. Чи можна сказати, що його надихнув ваш приклад?
Так, безумовно. Я був здивований, наскільки він був «у захваті» від того, що зробив я та інші. Як і багато людей, він просто не знав про можливість передавати автомобілі. Як і я, він захотів зробити саме таку, практичну пожертву. Згодом він отримав фото свого позашляховика, вже перефарбованого у військові кольори, а також фото моменту передачі військовим. Це, без сумніву, був дуже дієвий спосіб допомогти. Він зробив це анонімно, і саме з цієї причини я перегнав машину замість нього.
Поділіться враженнями — що ви побачили та кого зустріли у Львові? Яке враження справила на вас Україна та українці під час війни?
Львів на перший погляд здавався «звичайним» містом. Але після кількох годин прогулянок і вивчення міста починаєш помічати очевидні сліди війни: вікна церков та підвальні вікна будинків закриті дерев’яними щитами, люди у військовій формі, що повертаються з фронту або вирушають туди. І, на жаль, чимало людей з ампутованими кінцівками — значно більше, ніж можна зустріти у мирному місті. Також є місця з пам’ятними дошками, на яких вшановано пам’ять загиблих, особливо мешканців міста.
Водночас було приємно бачити, що львів’яни намагаються жити й спілкуватися, наскільки це можливо, — я уявляю, наскільки це важливо психологічно. Ми їли та пили в місті, зустрічалися з іншими волонтерами й представниками благодійних організацій, тим самим трохи підтримуючи місцеву економіку.
Ми також відвідали притулок для тварин, щоб вигуляти собак. Це ще один дуже практичний, але важливий спосіб допомогти.
Ми знаємо, що ви й далі шукаєте автомобілі — і звертаєтеся до експатів, які живуть у Франції. Як ви знаходите потенційних донаторів?
Частково це «сарафанне радіо», а частково — підвищення обізнаності людей через подібні статті, соціальні мережі та публічні заходи – як от ваш захід на День Незалежності України. Оскільки у мене був автомобіль із правим кермом, спершу я звертався саме до такої групи власників. Але ми знаємо, що у Франції дуже підтримують Україну й хочуть допомогти, тож аудиторія набагато ширша, ніж лише експати.
Я вже обговорюю пожертву авто від француза з Марселя, який зв’язався з Cars4Ukraine після пошуку інформації в інтернеті. Він дуже прагне допомогти і «вигнати агресора з України».
Як переконати людей передавати свої машини українським захисникам? Що ви кажете європейцям, для яких ця війна може здаватися далекою чи абстрактною?
Як я вже казав, це дуже простий і практичний спосіб допомогти, особливо якщо у вас немає грошей на пожертви або ви хочете надати більш відчутну підтримку. Ви можете або самі пригнати свій автомобіль, або доправити до України машину, яку пожертвував хтось інший. Для мене це був неймовірно цінний й емоційний досвід.
Зрозуміло, що не всі люди чи їхні родини готові до поїздки в країну, де йде війна. У такому разі ми можемо знайти волонтера, який прижене це авто.
Найбільше армії потрібні позашляховики, але щотижня передають і багато «звичайних» сімейних машин, зокрема Renault, Duster тощо. Вони допомагають збирати гуманітарну допомогу з «Нової пошти» та кур’єрських складів, перевозити військових тощо. Машина просто має бути достатньо надійною, щоб доїхати до Львова, мати чинний техогляд і страховку до дати передачі. А тим, хто сумнівається, скажу: оформлення документів у ANTS та страховій компанії дуже просте — легко довести, що власність передано.
Ви готові знову поїхати в Україну, коли знайдете ще автівку?
Так, без жодних сумнівів. Цього разу, можливо, я залишуся довше з другом і допомагатиму благодійній організації 1–2 тижні, перевозячи машини для армії або займаючись логістичною підтримкою у другій лінії оборони.
Усі ми мріємо, щоб війна закінчилася якнайшвидше. Чи хотіли б ви відвідати Україну після перемоги — як турист і почесний гість? Куди б ви хотіли поїхати?
Так, звичайно. Мені було б трохи ніяково як «почесному гостю», адже я просто роблю те, що вважаю правильним. Звісно, є сотні чи навіть тисячі людей по всьому світу, які роблять те саме – і в значно небезпечніших умовах. Але я дуже хотів би відвідати інші українські міста й помилуватися прекрасною природою країни.
