Директорка Української школи AFUCA Надія Коляда розповіла про цьогорічні новації в школі, про успіхи проєкту інклюзії та про наміри назвати школу на честь видатної української постаті.
Розпочався 2025/26 навчальний рік. Скільки учнів в Українській школі AFUCA цього року?
Почну з того, що до нас у Ніццу їздять на навчання сім’ї із багатьох сусідніх містечок, а також із Канн, Антибів та навіть з Марселя. Ми дуже раді цьому!
Наразі в нас понад 60 учнів, але їх стане більше впродовж навчального року. Сім’ї рухаються між містами, між країнами, це по-перше. Ну і по-друге, наші партнери, які ведуть атестацію – «Європейський колегіум» – оголосили нам, що можна приєднатися і пройти атестацію навіть в середині навчального року. Тож ми готові до появи нових учнів в Українській школі AFUCA.
Вам вдалося зробити більше класів і навчання в дві зміни. Як це позначиться на умовах навчання дітей?
Справді, ми розвиваємося. Цього року маємо молодшу групу (3-5 років), підготовчу, а також перший, другий, третій-четвертий класи. Насамперед, такий поділ на вікові групи дає можливість краще засвоїти матеріал. До того ж, комусь зручніше навчатися в середу, комусь у суботу. Тому учні та їхні батьки мають можливість обрати не тільки зміну, але й день тижня.
Крім уроків із української мови, читання та «Я досліджую світ», діти мають творчі гуртки – малювання, ліплення з глини, танці тощо. Це забезпечує нашим учням всебічний розвиток.
За якими підручниками навчаються діти?
Всі діти навчаються за програмою НУШ, але автори – різні. Торік це були Жаркова так Савицька, цього року ми обрали підручники Большакової та Пристінської. Ми вирішили щороку обирати одне з видавництв, пробувати, порівнювати, і, можливо, поєднувати. Міністерство освіти нині на етапі створення окремої програми для закордонних освітніх осередків.
З цього року, як ви сказали, стане можливою атестація учнів завдяки співпраці з «Європейським колегіумом». Що це дасть учням та їхнім батькам?
Завдяки атестації виграють всі. Батьки отримають зріз знань своїх дітей, це дасть додаткову мотивацію водити їх до школи. Для дітей це можливість здорового суперництва між собою, а також росту над собою. Для школи це можливість мати зовнішнього есперта, це теж дуже важливо.
Для України важливо, що за кордоном є діти, які відвідують українські освітні заклади і зберігають зв’язок із Батьківщиною. І найголовніше: коли дитина, що пройшла атестацію знань, повернеться до України, вона зможе піти до класу за своїм віком, не втрачаючи роки.
Чи багато учнів зареєструвалося для атестації?
Зараз їх 17 – тих, кого ми тестуємо разом зі своїми партнерами. Крім того, в нас є 5 дітей, котрі навчаються дистанційно або за сімейною формою навчання в Україні, але ходять до нашої школи, бо таким чином компенсують оцю депривацію шкільної програми, надолужують потребу в «живому» навчанні та оточенні.
Розкажіть про досвід інклюзії, який має Українська школа AFUCA. Чи є сенс у створенні окремої інклюзивної групи?
Тему інклюзії ми порушували, зокрема, в Ніцці – під час конференції українського шкільництва Франції. Ми побачили, що ця тема дуже актуальна, і ми є однією зі шкіл, що приділяють їй особливу увагу.
У нас за останні роки є досить великий досвід інклюзії. Що стосується школи, то іноді йдеться не про встановлений діагноз, а про особливості поведінки дитини, де має працювати поведінковий терапевт.
Які можливості ми бачимо? Ми розуміємо, що цю дитину теж треба навчити. І тому в нас є така умова: якщо дитина не є агресивною та не несе загрози для інших дітей в класі, якщо нею можна керувати, то ми абсолютно можемо залишити дитину в цьому класі і дати їй можливість розвиватися.
Днями до школи прийшов хлопчик, який мав великі труднощі поведінки минулого року, він тікав від нас тощо. І ось минуло літо – і ми побачили, наскільки він змінився. Батьки працювали з психологами, я теж працювала з хлопчиком. Різниця просто величезна. Це доказ того, що онтогенез працює. В будь-якому випадку, ця дитина росте і розвивається, просто їй потрібно більше часу. І тепер мені вже значно легше з цією дитиною.
Запитання було щодо створення інклюзивної групи. Якщо я зберу таких дітей декілька, їм не буде до кого тягнутися. Тому в нас, як на мене, ідеальна інклюзія: коли є куди розвиватися, коли ці діти безпечні для інших, і коли нейротипові діти теж отримують надзвичайно корисний досвід спілкування. І ми всі вчимося безбар’єрності.
Ми плануємо провести навчальний тренінг для педагогів та батьків, щоб допомогти з вихованням дітей, що мають особливості або поведінкові проблеми. Ми хочемо показати, що ми готові приймати таких дітей і спільно знаходити рішення.
Українська школа AFUCA це не тільки освітній заклад. Це осередок, де дітлахи можуть побути «серед своїх». Як це працює на збереження української ідентичності?
Нашою головною метою є створення середовища, в якому ця ідентичність формується. Це має бути обстановка, коли дитина поринає в культуру, в мову. Наприклад, українські свята: дітлахи вивчають сценку – і миттєво занурюються в український контекст. Декламують вірші, співають пісень. Звісно, відсутність російськомовного контенту вдома – теж дуже важлива. Українській гімн під час кожного свята, вивчення великодніх традицій тощо. Як на мене, нам вдається виховувати дітлахів в любові до Батьківщини – навіть за тисячі кілометрів від неї.
Нині асоціація AFUCA в пошуку іншого приміщення. Коли може відбутися переїзд, і що буде з навчальним процесом?
Наразі ми працюємо за звичною адресою, але не виключено, що асоціації AFUCA доведеться переїхати. Шукаючи приміщення, ми ставимо як головну умову зручність для навчання дітей, а також гарну транспортну розв’язку. Батьки можуть бути впевнені: якщо ми переїдемо, то зможемо забезпечити дітям комфортне середовище та високий рівень освіти. Так, як це було завжди – а наша школа, до речі, працює з 2017 року.
До російсько-української війни – у Франції було 4 школи з українознавчим компонентом, нині вже 25. Чи підтримуєте ви відносини з іншими школами, чи обмінюєтеся досвідом?
Є щомісячні онлайн-зустрічі українського шкільництва за кордоном, де ми маємо змогу поспілкуватися з керівництвом Міністерства освіти України та СКВОР Світового конгресу українців.
Крім того, конференція українського шкільництва у Ніцці у травні 2025 показала, що нам є чим поділитися, і є що перейняти в інших шкіл. Ми раді, що для проведення цієї конференції обрали саме нашу школу при асоціації AFUCA.
Пізніше навесні ми приймали гостей зі школи Марселя, які захотіли приїхати до нас і побачити культурні пам’ятки. Ми показали їм музей Ренуара, помалювали з ними, влаштували пікнік. Також їм було дуже цікаво побачити нашу школу. Тепер чекають на нас із візитом у відповідь.
Тож ми залюбки спілкуємося, ми відкриті до діалогу.
Досить часто українські школи за кордоном називають на честь видатних українців. Наприклад, відома школа Святого Володимира в Парижі. Чи немає якогось найменування в планах Української школи AFUCA?
Саме зараз ми подаємо заявку на верифікацію Української школи AFUCA як освітнього осередку за кордоном. І ми подумали, що це справді гарна ідея – назвати школу на честь видатного українця або українки, розповідати дітям про цю особистість, популяризувати її у Франції. Ми довго думали і зішлися на одній постаті, яку я вам поки що не назву (усміхається, -ред.). Трішки потримаємо інтригу.
Головне, що ця постать уособлює глибокий зв’язок України саме з цим регіоном Франції. І скоро ми з гордістю оголосимо ім’я цієї людини.
